Історія України                                                                        7 клас

ТЕМА. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ З ЦЕНТРОМ У КИЄВІ

Учні мають знати: як відбувався процес формування території  Русі-України; хронологічні межі правління перших київських князів; характеризу­вати внутрішню та зовнішню політику київських князів; основні наслідки походів проти Візантії; звідки походить назва «Русь».

Основні поняття: «держава», «князь», «Русь», «династія» «східносло­в'янські племенні союзи».

Основні дати:

кінець V — 30-ті роки VI ст. — час правління Кия;

860—882 рр. — час правління князя Аскольда;

860, 863, 866, 874 - походи Аскольда на Візантію;

860 р. — прийняття Аскольдом християнства;

882 р. — вбивство Олегом Аскольда і захоплення влади в Києві;

882— 912 рр. — час правління князя Олега;

911 р. — укладення Олегом догово­ру з Візантією;

912—945 — князювання Ігоря;

945 — убивство деревляна­ми князя Ігоря.

Тип уроку: урок-конференція.

Епіграф уроку:

О, незрівнянна земле руська, якою тільки красою, багатством ти не наділена: багатьма озерами, річками і джерелами, горами крутими, пагор­бами високими, дібровами пишними, полями чудовими, звіриною різно­манітною, птицею незліченною, містами великими, селами дивними.

«Повість минулих літ»

ХІД УРОКУ

І.    Організаційна частина уроку

За тиждень до часу проведення уроку вчитель знайомить учнів з питан­нями, які будуть розглядатися на уроці, та списком літератури, за допомогою якого вони зможуть підготуватися до уроку. Урок проходить у невиму­шеній, творчій обстановці. Розглядаються різні підходи у трактуванні визначених питань. Залучаються матеріали поетичного характеру. Учителі виступає при проведенні такого уроку як консультант та наставник. Від­кривається широкий простір для дитячої творчості. На уроці, опрацьовуючи новий матеріал, учні заповнюють низку таблиць, які допоможуть їм у підготовці домашнього завдання.

II.   Актуалізація знань і навичок учнів

Проблемне питання: Чи можна вважати Київ XI ст. центром східнослов'янської держави? Свою думку обгрунтуйте.

На початку уроку ставиться проблемне питання. Протягом уроку, вивчаючи новий матеріал, учні обмірковують його. Наприкінці уроку відбувається обговорений.

III.   Вивчення нового матеріалу

У виконанні учня звучить вірш С. Скляренка.

Мандруючи понад старим Дніпром

Світанками, удень і вечорами,

Вночі, під чистим зоряним шатром,

Перед вогнем, що руки грів теплом,

 Я думкою летів через тумани.

Туди, в минувшину далеких днів,

Коли діди, забуті й не забуті,

Уперше стали між високих гір,

Оглянули широкий виднокіл,

За покоління дбаючи майбутні.

Трудилися у поті своїх чіл,

Орали землю, ставили оселі,

Воздвигли городи і частокіл

І в клопотах буденних трудних діл

Сади садили, будували села.

Сварилися, бо рід ішов на рід

І плем'я кров братерську проливало,

На князя князь ішов, і був розбрід,

І знов був мир, за рало брався рід,

Русі знамена сонце осявало.

Боролись предки. З моря і степів

Ворожі хижі орди налітали,

Палили городи і нищили засів,

Та проти них вставала тьма списів,

Мечі із піхов люди витягали.

Спасибі вам за цю тернисту путь,

В труді й на раті гідно ви стояли,

Нікому з нас ніколи незабуть,

І кожному годиться пом'янути,

Що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нині повість цю смутну

Про порохом повиту давнину,

Про ті часи, далекі й незабутні,

Коли діди, прославлені в віках,

Виходили на свій великий шлях,

За покоління дбаючи майбутні.

1. Виступ учня «Утворення держави з центром у Києві»

Розвиток виробництва у східних слов'ян зумовив зростання продук­тивності праці, вдосконалення землеробських знарядь. Зникла потреба спільно обробляти землі. Земля і все вирощене на ній переходило у влас­ність окремих родин. Сім'ї, що жили на одній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади посилювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках багатства, перш за все — ділянки орної землі, на яких застосовувалася праця рабів або збіднілих членів громади. Посту­пово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні об­щинники поповнювали категорії залежного населення.

З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання — князівства, на чолі яких стояли князі. Центрами їх стали «городи»: у полян — Київ, у ільменських словенів — Новгород, у сіверян — Чернігів тощо. Щоб утримати владу, за­хистити свої землі та завоювати нові території, князі формували військові загони — дружини.

Процес об'єднання слов'янських князівств у єдину державу прискорю­вало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим пере­селенням народів. Через південні східнослов'янські землі йшли на Дунай болгари та угри, хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.

Для боротьби із навалою зовнішніх ворогів окремі князівства об'єднувалися. Уже у VIII – ІХ ст. виникають три великі східнослов'янські державні утворення, які арабські автори називали: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Причорноморська Русь).

Причини утворення держави у східних слов'ян
Внутрішні: економічні, соціальні, політичні			Зовнішні	Інші
1. Розвиток зем­леробства, вдосконален­ня обробки землі (заміна рала плугом), поява приват­ної власності	1. Соціальне розшару­вання, ви­никнення заможного і залежно­го насе­лення	1. Підпоряд­кування князями навколиш­ніх земель	1. Захист від тюрксько-монгольсь­ких племен: аварів, хо­зар, пе­ченігів	Сприятливий клімат, родючі ґрунти у Се­редньому Подніпров'ї, що сприяло розвитку ви­сокого рівня землеробства
2. Розвиток ре­месла, виго­товлення більш доско­налих знарядь праці	2. Виділення племінної знаті — старшини, князів	2. Поява політич­них цент­рів	2. Торговий шлях «із ва­ряг у греки», який прохо­див через Середнє По­дніпров'я, існування контактів з народами, які вже мали державу
3. Зростання виробництва додаткового продукту	3. Роль віче перебирає на себе рада старійшин	3. Спадкова князівська влада
4. Зосередження приватної власності в ру­ках племінної знаті
5. Активізація внутрішнього обміну

2.   Виступ учня «Походження назви "Русь"»

У VIII ст. джерела почали вживати для позначення території племен по­лян, сіверян та деревлян назву «Русь». Щодо походження і значення цієї назви існує досить багато гіпотез: фінського походження, угорського, хо­зарського, литовського тощо.

Скандинавська теорія	Автохтонна південно-руська теорія	Хозарська теорія
«Руссю» фіни називали одне з племен норманів-шведів, які у VIII—IX ст. почали здійснюва­ти походи на узбережжя Захід­ної та Східної Європи. У той же час вони завоювали Новгород і заснували там державу	Автохтонне (корінне) населення певної тери­торії походить від на­зви стародавніх племен росоманів та росів, які жили над річкою Рось у Подніпров'ї	Гунно-аваро-хозарська держава власне була царством руського на­роду, держава між Ду­наєм і Волгою, яка склалась під владою гуннів, це й є Русь

3.   Виступ учня «Князь Аскольд та його походи на Візантію»

Аскольд (Аскольд) і Дір — київські князі II пол. IX ст. За деякими дани­ми, нащадки Кия, за іншими — дружинники Рюрика.

«Було у Рюрика два мужа, обидва не з племені його, але боярини, Аскольд і Дір. І відпросилися вони у Царгород із родом своїм. І пішли вони по Дніпру, і, коли пропливали мимо, побачили на горі невелике місто. І спитали:

- Чиє це місто? їм відповіли:

- Було три брати — Кий, Щек і Хорив, які заснували це місце.

...і померли, а ми живемо тут, рід їхній, і платимо данину хозарам». Аскольд і Дір залишилися в цьому місті, і зібрали у себе багато варягів, і стали володіти полянською землею. Рюрик же князював у Новгороді».

Нестор «Повість минулих літ»

У цей період молода феодальна держава вийшла на міжнародну арену, здобула міжнародне визнання й утвердила себе в історії європейської цивілізації. Головною зовнішньополітичною акцією Аскольда були візан­тійські походи. Сучасні дослідники нараховують їх чотири. Найбільшого значення набув похід на Константинополь 860 р. Русичі 18 червня рапто­во напали на столицю Візантії й тримали її в облозі сім днів. «Місто ледве... не було підняте на спис,— говорив у своїй проповіді тодішній Константинопольський патріарх Фотій. — Що за удар і гнів такий тяжкий і вражаючий? Звідки найшла на нас Ця північна і жахлива гроза? Які густі хмари пристрастей і які могутні зіткнення запалили проти нас цю Нестерпну блискавку?». Далі Фотій дав таку характеристику цьому ворогові: «Народ вийшов з країни північної, прямуючи ніби на другий Єрусалим, племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і списа: вони жорстокі немилосердні, голос їхній шумить, як море...». Дізнавшись про облогу Полиці, повернувся з походу імператор Михайло III. Разом із патріархом Потієм він усю ніч молився у церкві на Влахерні, благаючи про заступ­ництво Богородицю, а по всій столиці відбувалися «лиття й оплакування». Руси захопили й пограбували, як повідомляє Нікіта Пафлагонський, всі поселення й монастирі навколо Константинополя і на сусідніх островах.

Для правлячої верхівки було небезпечним і те, що руси захопили острів Теренвінф, на якому перебував відправлений насильно у заслання поперед, ник патріарха Фотія — патріарх Ігнатій. Переляк був настільки великим, що із церкви на Влахерні вийняли із золотої раки ризу Богоматері і пере­несли її до Святої Софії. Ця риза була однією із найбільших святинь пра­вославної церкви. Водночас розпочались переговори з русами. В результаті був укладений мирний договір, який вивів із «небуття» нову державу у Єв­ропі. «Народ неіменитий,— говорив опісля у своїй проповіді Фотій,— народ ніщо, народ на рівні рабів, невідомий, але який дістав ім'я після походу на нас, незначний, принижений і бідний, але який досяг блискучої висоти, незчисленного багатства,— о, яка біда послана нам від Бога...».

У 863 р. Аскольд здійснив новий похід на Принцеві острови у Марму­ровому морі. У 866 р.,— ще один, який завершився невдало — буря розки­дала по морю кораблі русичів. «І бисть в Києві плач велій». У 874 р. після чергового походу русичів на Візантію імператор Василій Македонянин уклав договір, одним із реальних наслідків якого стало хрещення правлячої верхівки і, певно, частини дружинників у Києві. Це мало великий вплив на подальший розвиток внутрішнього життя слов'янського суспільства на Подніпров'ї. Християнська община Києва сприяла поширенню христи­янства серед інших верств населення, що викликало невдоволення служи­телів культу старих слов'янських богів. Язичницькі жерці, певна річ, не ба­жали мирно поступатись своєю першістю. Вони шукали зовнішніх сил для свого зміцнення, і такі сили швидко знайшлися, зокрема, у Славії, в столи­ці її Новгороді на р. Волхові.

4.   Виступ учня «Утвердження династії Рюриковичів»

«Вигнали варягів за море (слов'янські племена) і не дали їм данини. Почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і став рід на рід... І сказали собі:

- Пошукаємо собі князя, який володів би нами і судив по правді. І при­йшли за море до варягів. Ті варяги називалися «Русь», як інші називаються шведами...

І сказали їм чудь, слов'яни і кривичі:

- Земля наша велика і багата, а ладу в ній нема. То прийдіть, князі, і во­лодійте нами. І зібралися три брати родами своїми і прийшли. Старший Рюрик сів у Новгороді, а другий Синеус — на Білоозері, а третій Трувор - в Ізборську. Через два літа померли Синеус і брат його Трувор. І взяв усю владу Рюрик і роздав мужам своїм міста...

І ними всіма володів Рюрик».

Нестор «Повість минулих літ

Близько 870 р. у Новгороді утверджується влада князя Рюрика, якого запросили новгородці. Одні історики вважають, що він за походженням був норман; інші виводили його з Данії; дехто наполягав на слов'яно - балтійському походженні, зважаючи на тісні економічні, торговельні та полі­тичні відносини між племенами Балтійського помор'я і Славії. Рюрик дуже швидко почав прагнути одноосібної влади, що викликало невдово­лення місцевого населення, яке зі зброєю в руках повстало на чолі із Вадимом Хоробрим. Никонівський літопис датує цю подію 872 р. Цікаво, що через кілька років знову зустрічаються записи, які свідчать про бурхливі події у Новгороді: під 875 р. записано в тому ж Никонівському літо­пису: «Того ж лета избежаша от Рюрика из Новгорода в Киев много новгородцких мужей».

879 р. Рюрик помер у Новгороді, залишивши малолітнього сина Ігоря на руках його вихователя Олега.

5.   Виступ учня «Правління Олега. Розширення меж Київської держави»

Через три роки Олег організував похід на кривичів, далі захопив Київ, вбивши київського князя Аскольда. Причому вбив не у відкритому бою, а підступом, заманивши його на розмову від імені ватаги купців.

На цю обставину звернув увагу ще історик XVIII ст. В. Татіщев. Він вва­жав, що Аскольд став жертвою змови київських прибічників язичництва: «Убивство Аскольдове найбільш вірогідне, що хрещення тому причиною було; можливо, кияни, не бажаючи хрещення прийняти, Олега призвали, а Олегу заздрість володарювання приєдналась...».

Безумовно, переворот 882 р. — убивство останнього Києвича і возшестя на київський стіл Олега — подія визначна у східнослов'янському регіоні. Династія Києвичів завершила своє існування, у Києві встановилася інша правляча династія — Рюриковичів. Олег узурпував владу, як з усього випли­ває, за допомогою внутрішніх сил, яких непокоїло посилення авторитета Аскольда. Оцінюючи цей факт, необхідно наголосити, що він не є актом зовнішнього завоювання чи загарбання, а рядовим державним переворо­том, який здійснили ворожі Аскольдові сили Києва. Олег став речником їхніх інтересів, вони намагались використати його честолюбство для влас­ної користі. Б. Рибаков називає Олега «безвісним конунгом, шо по-розбійницьки оволодів Києвом і помер невідомо де». Інші дослідники, зокрема М. Брайчевський, вважають Олега людиною непересічною. Прийшовши До влади в Києві за допомогою язичницької верхівки, він був змушений проводити політику, яку вона йому диктувала. І, передусім, антихристиянську політику.

Насамперед, Олегові треба було повернути під владу Києва ті племена, які одразу відокремилися, скориставшись династичним переворотом. Олег здійснив походи на древлян (883) і на уличів (885). Вочевидь, йому вдалося їх приборкати. Крім того, йому довелося вести боротьбу і з прихильниками Аскольда, які дотримувалися християнства і виступали проти язичницької верхівки. Про цю боротьбу свідчить «Повість минулих літ»: Олега, мовляв, прозвали Віщим «люди погани й невігласи», тобто язичники прозвали Оле­га Віщим. Знаменита легенда про смерть Олега від свого коня також є тому доказ, як зауважував Б. Рибаков.

«Жив Олег, князюючи в Києві, маючи мир з усіма країнами. І прийшла осінь. І згадав Олег свого коня, якого поставив годувати і наказав не сідати на нього. Він спитав колись волхвів і ворожбитів:

— Від чого мені вмерти?

І сказав йому один ворожбит:

— Княже! Від коня твого, якого ти любиш і на якому ти їздиш, від нього ти вмреш.

Запали слова ці Олегові в душу, і сказав він:

— Ніколи не сяду на нього і ніколи не побачу його.

І звелів кормити коня і не водити до нього. Так він прожив декілька років... На п'яте літо згадав він коня, від якого волхви пророкували йому померти.

І, покликавши старого конюха, спитав Олег:

— Де ж мій кінь, якого я поставив годувати й доглядати? Конюх сказав:

— Помер...

І звелів князь сідлати коня:

— Хочу побачити кістки його.

І приїхав на те місце, де лежали його голі кості і череп голий, зліз з коня, посміявся і сказав:

— Чи не від цього черепа мені смерть прийняти?

І наступив на череп, і виповзла змія із черепа, і вжалила його в ногу. Від того розхворівся Олег і помер».

У слов'янській міфології і звичаях взагалі кінь завжди був символом доб­ра, багатства і вірності, охоронцем сиріт, помічником людини. Череп коня завжди клали під кут хати, коли починали її будувати, як оберег сімейного вогнища. Тож смерть Олега від свого вірного друга-коня свідчить, що у сві­домості киян Олег був лихою людиною і не заслужив навіть доброї смерті. Невідоме місце поховання Олега, хоча у слов'ян могили — це святі місця. Одні говорять, що вона на Щекавиці, інші, що Олег похований десь на Ла­дозі, існують відомості, що ніби він помандрував за море і там десь помер.  |

6.   Повідомлення учня «Зовнішньополітична діяльність перших князів»

Навколо діянь Олега взагалі багато таємничого. «Повість минулих літ», наприклад, часто приписує йому або Аскольдові міфічні діяння. Так, Б. Ри­баков піддає сумніву і визволення Олегом від хозар сіверян та радимичів. Так само викликає роздуми і похід Олега 907 р. на Візантію. Брайчевський вважає, що опис цього походу відноситься до часів Аскольда, як і договір, зафіксований у «Повісті минулих літ».

7.    Виступ учня «Князь Ігор»

Олег помер 912 чи 913 року. До влади прийшов князь Ігор, якому на той час уже було 39 років. Олег за життя узурпував владу, хоча за законом мав віддати йому кермо по досягненні ним повноліття. Ми знаємо із «Повісті минулих літ», що Ігор «хожаше по Олзі і слушаше його».

У літературі оцінка діяльності Ігоря досить неоднозначна. Одна части­ла істориків вважає його людиною нікчемною, інша — проникливим діячем. Уважно розглянувши всі відомості, є підстави долучитися до другої думки. У 913-914 рр. він вів війни з древлянами, які, напевне, не хотіли визнавати зверхності Києва. У 915 і 920 роках він виступив проти печенізь­ких орд, які ще за часів Аскольда завдавали ударів слов'янам на Подніпров'ї. Відомо, що Ігор воював також і з уличами.

8.    Виступ учня «Походи проти Візантії»

Ігор продовжив активну зовнішню політику Олега. За часів його правління руські дружини почали проникати на Кавказ. Ще в 909-910 рр., а згодом у 912-913 рр. руські дружини здійснили напад на Абесгун і Сарі. У 945 р. русь­кі війська захопили м. Бердаа. Давні джерела називають це багате місто «Баг­дадом Кавказьким». Спочатку руси заявили, як повідомляють джерела, що жадають лише влади, але згодом пограбували місто, забрали золото, срібло, килими, а натомість вручили місту «шматок глини з печаткою» як гарантію проти поборів з боку інших чужинців. Через деякий час руси піддали місто мечу. Безперервні війни з місцевим населенням примусили їх покинути край. Цей похід закінчився невдачею. У 944 р. Ігор знову пішов на Візантію. До ви­рішальної битви не дійшло — візантійці запропонували русичам «викуп», тобто вирішили сплачувати данину, визначену попередніми договорами ще за часів Аскольда. Цього ж року був укладений новий договір Русі та Візантії. Він був менш вигідний від попередніх угод: Русь втрачала володіння на чорно­морському узбережжі та в гирлі Дніпра; руські купці мали сплачувати мито за торгівлю з Візантією, а також русичі мали надавати Візантії військову допомо­гу. Договір 944 р. має ще один важливий аспект для нас — він подає картину суспільного життя Русі Ігоревої доби, його двовірний характер. Утверджуючи Угоду в Києві, її підписали і поганини-руси, і руси-християни. Причому поганини присягались перед Перуном — біля його підніжжя вони «покладоша оружье своє й щити й золото...», а християни-руси присягу-роту складали «в церкви св. Іллі, яже єсть над Ручаєм конец Пасиче беседьі; се бо бе сборная Церкви». Із договору, зокрема, стає зрозумілим, що київський зверхник досить толерантно ставився до християнства і, як небезпідставно вважає Є. Голубинський, був або «внутрішнім», або таємним християнином. До цього треба додати, що М. Брайчевський пішов далі: він вважає, що Ігор та Ольга ймовірно прий­няли християнство одразу ж після підписання договору 944 р. і смерть Ігоря Була спровокована саме цим хрещенням, коли язичницька дружина, а можливо, й древляни-язичники не захотіли з цим примиритись. Звичайно, підстави для такої гіпотези є. Відомо, що «Повість минулих літ» описує причину смерті Ігоря як наслідок зажерливості його дружинників, що вимагали для свого збагачення вдруге зібрати полюддя з деревлян. Безумовно, це надто спрощене пояс­нення такого надзвичайного випадку, як вбивство київського князя, з яким не наважувався сваритись навіть Константинополь. До того ж Візантія домоглась за останнім договором 944 р. Київську Русь мати своїм військовим союзником.

Князь	Роки прав­ління	Діяльність
Дір	30-50 рр. IX ст.	Володів значною територією, до його столиці приїздили купці з інших країн. 839 р. — посольство русів відвідало Константино­поль. Поширення християнства
Аскольд	860-882 рр.	860 р. — похід на Константинополь, пограбування   його передмість
Олег	882-912 рр.	882 р. — убивство Аскольда, захоплення влади в Києві Олегом. За часів його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни. Домовився з варягами, що сплачува­тиме їм щорічно 300 гривень данини, якщо вони відмовляться від набігів на Русь. 907 р. — успішний похід на Візантію, яка вимушена була сплатити данину і підписати угоду, за якою: •   руські купці дістали можливість вільно приїжджати до Константинополя і торгувати безмитно; •   руські посли і купці, які перебували в Константино­полі, протягом шести місяців забезпечувалися продовольством, безкоштовно користувалися лазнею; •   на дорогу додому візантійський уряд мав забезпечувати русичів якорями, канатами, вітрилами. 911р. — русько-візантійська угода: •   сторони несли рівну відповідальність за скоєні злочини; •   зобов'язувалися надавати допомогу торговельним суднам, які зазнали катастроф, повертати полонених і втікачів. 912-913 рр. — 500 руських кораблів пройшли Волгою й досягли південного узбережжя Каспію
Ігор	912-945 рр.	Вийшли з підпорядкування Києву древляни, на яких Ігор пішов війною, наклав данину, більшу за попередню. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але    остаточно підкорити їх йому не вдалося. Біля південних кордонів Русі вперше з'явилися пе­ченіги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир та одійшли до Дунаю, проте уже в 920 р. угоду було порушено 941 р. — невдалий похід проти Візантії. 944 р. — другий похід проти Візантії. Укладено договір: •   руські купці мали сплачувати Візантії мито; •   Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі і не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар. 944 р. — похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю поверну­лися додому. 945 р. — повстання древлян. Смерть Ігоря

IV. Закріплення та повторення нового матеріалу

1.   Про кого йдеться в цих віршах?

                  Олег

Його боялись й шанували

За силу і свої й чужі.

І «віщим» князя називали

За те, що мав все до душі:

Удачу, щастя, що завгодно...

Як здобич, вабили світи.

Хоробрим лицарем народним

Олега кликали завжди.

Князь чоловіком був хорошим

І дипломатом мудрим був.

Від цісаря великі гроші

За місто Царгород здобув.

Свій причепив на брамі щит.

Та якось сивий ворожбит.

Сказав, що згине від коня.

Й одного сонячного дня

Гадюка в ногу уп'ялась.

І ворожба ота збулась.

                 Ігор

Жінку мав за оберега,

У столиці панував,

Сином віщого Олега

Київ князя називав.

Був хоробрим і відважним

Цей слов'янський властелін.

Часто гордо і поважно

Виступав в походи він.

Владу міцно вмів тримати

У руках своїх, й тому

Звали здібним і завзятим

Й поклонялися йому.

Переходи були вдалі,

Й князь пішов на Цареград,

Але кинули повсталі

На слов'ян вогненний град.

Від усіх племен поляни

Позбирали данину.

Заплатили й деревляни

І притому не одну.

Князю ж все здавалось мало..

Розлютившись, вороги

До дерев його прип'яли

І роздерли на шматки.

2.   Загадка-складка

Літописи доносять людям:

«Хай місто матір'ю всім буде...»

Своїм дружинникам й колегам

Так було сказано ... (Олегом).

3.   Акровірши

І на Царград, і на Кавказ

Господар цей ходив не раз.

Орел. Та кляті вороги

Роздерли князя на шматки. (Ігор)

Оповитий славою народу,

Ладний з ним у вогонь і в воду.

Епоха пишалася князем, мов сином

Гадюкою вжалений в ногу загинув.

(Олег)!

V.    Підсумковий етап

1.    Розгляд проблемного питання

2.    Узагальнення

Учитель. Перші київські князі: Аскольд, Дір, Олег, Ігор — зміцнили свою державу, об'єднавши окремі князівства східних слов'ян, посилили військову могутність, домоглися міжнародного визнання.

Утворення у IX ст. Київської держави мало велике значення. Так, східнослов'янські племена вперше об'єдналися в межах однієї держави! Цим було закладено традиції державотворення на території України, що дало потужний імпульс розвиткові української народності та її самобутньої культури.

VI.   Домашнє завдання

1.    Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2.    Підготувати розповідь про теорії походження назви «Русь».

3.    Порівняти внутрішню політику київських князів за допомогою таблиці.